Останні новини

Дмитро Гудзь: «Я освою протез - і знову попрошуся на передову, до побратимів»

Не слухайте тих, хто говорить, що не боїться. Там страшно всім, і надзвичайно важко, але там зараз настільки вмотивовані всі хлопці, що жоден не відступить. Там такий дух патріотизму і єднання проти окупанта, що наша Перемога – це тільки питання часу. Мені б швидше освоїтися з протезом – і попрошуся назад, до побратимів, звільняти нашу Україну.

Це слова нашого земляка Дмитра Гудзя.

Менш як три місяці тому ми спілкувалися з Дмитром Сергійовичем Гудзем особисто. Нагадаю. Що до 24 лютого він працював головним архітектором Новоград-Волинського району, а в перші дні війни пішов добровольцем служити в новоград-волинську 30 ОМБР, отримав поранення, підлікувався і перед тим, як вирушити знову на передову, приїхав на кілька днів додому, побачився з рідними, мамою, дружиною, дітьми. І навіть допоміг посадити мамі картоплю, а через кілька днів - знову вирушив на фронт. І знову – поранення. Але цього разу набагато важче – рятуючи пацієнту життя, лікарям довелося майже повністю ампутувати Дмитру Сергійовичу праву руку.

Почувши таку звістку, я довго вагалася – чи варто турбувати Дмитра під час лікування і реабілітації, але таки передзвонила – а раптом потрібно чимось допомогти? Саме з цим питанням я і звернулася до свого співрозмовника (ми цього разу говорили через Вайбер) і була вражена нашим наступним спілкуванням. А саме тим, що мій співрозмовник охоче відповідав на запитання, жартував і був сповнений такого оптимізму, що важко було повірити у те, що спілкуюся з важкопораненою людиною.

-Дмитре Сергійовичу, насамперед поцікавлюся – чи потрібна Вам зараз якась допомога?

-Ні, не потрібна, все добре, йду на поправку і очікую, що скоро для мене виготовлять протез та я знову зможу жити повноцінним життям. Я вірю, що мені це вдасться. Але найбільше хвилююся за те, чи зможу займатися своєю улюбленою справою – столярством, адже до війни окрім основної роботи на посаді головного архітектора району ще виготовляв меблі з натурального дерева. А у цій справі – обидві руки потрібні.

-Розкажіть, як трапилося це поранення і де Ви зараз лікуєтеся.

-Поранення трапилося всього через кілька днів після мого повернення з тієї короткої відпустки. Я повернувся до своїх, тоді тривали дуже запеклі бої коло містечка на Донеччині, яке називається Нью-Йорк. Так склалося, що наш батальйон взяв на себе основний удар противника. Були тоді і 200-ті, і 300-ті… Рашисти йшли стіною, крили нас усім, що мали, безперестанку. Я у окопі нагнувся за автоматом і відчув сильний поштовх, який звалив мене з ніг. Тоді не зрозумів, що це поранення, навіть обурився – ну хто це надумав зараз штовхатися? Що за жарти? А тоді побачив, що моя права рука поранена – розірвало м’язи до кісток.

-Ви, мабуть, від больового шоку втратили свідомість?

-Ні, я навіть сам тоді метрів 500 пройшов, але медичних машин вільних вже не було. То наш комвзводу особисто відвіз мене у містечко до найближчої лікарні, де вже терміново мене прооперували. Руку лікарям довелося відняти, залишилося тільки частина суглоба. Потім ще було дві операції у Вінницькій лікарні, реабілітація у Львові, звідки нас відправили до Німеччини. Зараз тут лікуюся у невеличкому містечку у Баварії.

-Які там умови у лікарні?

-Гарні умови, дуже уважні лікарі, завжди запитують що потрібно, яка допомога.

-Ви розумієте німецьку чи є перекладач?

-Є перекладач, але я і німецьку почав вчити, вже багато чого розумію.

-Дмитре Сергійовичу, хто оплачує Ваше лікування і далі – виготовлення протеза?

-Тут вже допомогли місцеві волонтери. Були деякі проблеми спочатку з цим, але львівські волонтери дали нам координати місцевих волонтерів, яким вдалося домовитися з міською владою (німецькою) про фінансування лікування і протезування 5-х українських поранених бійців, серед яких і я.

-А як налагоджені побутові умови, харчування?

-З речами першої необхідності проблем немає, нам все тут дають також за підтримки волонтерів. А харчують в місцевій лікарні дуже добре. Нам приносять на тиждень меню і ми самі обираємо собі страви. Цікаво, що я якось обрав собі один з варіантів навмання і дуже дивувався, що тиждень нам не дають нічого м’ясного. Все смачне, але переважно овочеве. І тільки потім зрозумів, що обрав вегетаріанське меню. Тут і таке є.

-А що, цікаво, Вам сьогодні подавали на обід?

-Це був великий шмат запеченого м’яса, салат, картопляники і смачнючий сметанково-жилейний десерт. Смакота! (сміється)

-Дмитре Сергійовичу, знаєте, що мене ось зараз дивує? Ви постійно в доброму гуморі, жартуєте тоді, коли більшість людей на Вашому місці вже були б у глибокій депресії, адже навіть через значно менші прикрощі і просто тільки від усвідомлення того, що в нашій країні війна, багато хто впадає у відчай. Як Вам вдається залишатися оптимістом?

-Знаєте, є таке просте мудре визначення «Якщо ти не можеш змінити обставини, то зміни своє ставлення до них». Бо й справді – навіщо переживати за те, чого ми не можемо змінити? Потрібно жити далі і радіти кожному дню. І вірити у краще, у Перемогу, адже вона обов’язково буде за Україною. Ось ця віра і дає сили.

-Ви говорили про те, що персонал лікарні дуже уважний. А всі інші – вони цікавляться тим, що відбувається в нашій країні зараз?

-Так, звісно, вони нам дуже співчувають і переживають за всі ці події. Багато хто дуже наполегливо навіть просить лишитися в цій чудовій країні назавжди, привезти сюди родину, розповідають, що я буду тут отримувати високу пенсію по інвалідності.

-А Ви - яке рішення прийняли?

-Та я хочу додому. Там, в Україні, - все моє, рідне. Тут – добре, але серцем і думккми я з Україною. Дуже хочу ще повернутися до своїх побратимів і повоювати, вигнати разом з ними цю орду з нашої землі. А потім – закінчити будівництво свого дому, хочу сам його поштукатурити, все зробити самостійно.

-Ну і ту картоплю, що весною садили, потрібно ж викопати?

-Ну звісно, раз посадив, то обов’язково і урожай збиратиму.

-Що ж, одужуйте швидше!

-Дякую! Дякую всім, хто там удома за мене зараз переживає. Не хвилюйтеся, все добре. Скоро одужаю і повернуся. Дуже вже скучив за рідною стороною, рідними людьми, друзями. Як там погода в Новограді?

-Чудова – і дощик, і сонце – все як в житті. Бажаю Вам швидкого повернення на батьківщину.

-Дякую!

Розмовляла Лариса Гембарська, директор незалежної інформаційно-громадської газети "Час плюс".

Фото надане Дмитром Гудзем з власного архіву.